Національний спротив – складова всеохоплюючої оборони України, що включає в себе комплекс заходів, які організовуються та здійснюються в мирний час і в особливий період в Україні з метою максимально широкого залучення громадян України до дій, спрямованих на забезпечення воєнної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності держави, стримування і відсіч агресії та завдання противнику неприйнятних втрат, з огляду на які він буде змушений припинити агресію проти України (стаття 1 законопроєкту «Про основи національного спротиву»).
Іншими словами, національний спротив – це залучення усього населення до протидії агресору, а також підготовка громадян України до такої протидії. Національний спротив здійснюється по усій території України – населення має можливість долучитись до територіальної оборони, яка організовується в усіх областях, в усіх районах для захисту території країни. У випадку ж окупації або захоплення частини території агресором (противником), на такій території організовується рух опору із залученням якомога ширших верств населення, щоб примусити агресора відмовитись від своїх планів. Ці два елементи – територіальна оборона і рух опору, є складовими національного спротиву.
- Які найважливіші проблеми, що існували раніше, вирішує законопроєкт?
В державі змінюється підхід до захисту України шляхом переходу до всеохоплюючої оборони, що було закріплено у схваленій наприкінці березня 2021 року Стратегії воєнної безпеки. Проєкт Закону України «Про основи національного спротиву» якраз і відповідає цій концепції всеохоплюючої оборони, оскільки охоплює усю територію та передбачає залучення усього населення України.
Хоча територіальна оборона організовувалась й раніше, до початку агресії РФ, вона потребувала суттєвих змін з урахуванням безпекової ситуації, продиктованої умовами розв’язаної Росією війни, а також з урахуванням досвіду розбудови територіальної оборони в країнах-членах НАТО, перш за все Польщі і країнах Балтії. Разом з тим, територіальна оборона не була врегульована належним чином у законодавчому полі. Її завдання та головні учасники були визначені статтею 18 Закону України “Про оборону України”.
На основі цього було розроблене Положення про територіальну оборону України, затверджене Указом Президента України від 02 вересня 2013 року № 471, що обмежено врегулювало окремі питання територіальної оборони. Існуюча й на сьогодні структура територіальної оборони не в повній мірі відповідає сучасним викликам і загрозам та способам і методам захисту країни. Серед неврегульованих питань також були: розподіл повноважень між державними органами; порядок фінансування і матеріального забезпечення територіальної оборони; соціальний захист учасників територіальної оборони.
Поняття руху опору став складовою підготовки держави до оборони, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо Сил спеціальних операцій Збройних Сил України», що був схвалений у 2016 році. Водночас у законодавстві України не визначені поняття руху опору, його завдання, порядок організації і ведення, повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування з питань руху опору. І найголовніше не були врегульовані питання соціального захисту учасників руху опору.
Організація та ведення територіальної оборони і руху опору потребує широкого залучення громадян України до захисту своєї держави. Тому введено відповідне нове поняття.
Зазначені питання врегульовуються законопроєктом «Про основи національного спротиву».
Детальніше про Законопроєкт №5557 читайте за посиланням.
