Селищний голова – Коновалов Сергій Васильович, 20.05.1963 р.н., тел.(05536) 29-1-36
Адреса: 74822 Херсонська обл., Каховський район, селище Любимівка, вул.Центральна(Леніна),38
Тел./факс(05536) 29-1-36
електронна пошта lubimivka-selrada@ukr.net
Офіційний сайт Любимівської селищної ради https://lubimivka.silrada.org
Дні прийому щоп’ятниці з 08-00 до 12-00
Обідня перерва з 12-00 до 12.48
Секретар ради – Жужа Валентина Григорівна, 11.08.1981 р.н., тел. (05536)29-1-30
Любимівська об’єднана територіальна громада створена 29 жовтня 2017 року. До її складу входять 6 населених пунктів з 1 Любимівської селищної ради та 1 колишньої Василівської сільської ради: смт Любимівка, села Василівка, Софіївка, Комишанка, Лук’янівка, та селище Завітне.
Адміністративним центром новоствореної ОТГ є смт Любимівка.
Графік прийому громадян з особистих питань: щоп’ятниці з 8.00 до 12.00 години.
Виїзні прийоми: Василівський старостинський округ щовівторка з 9.00 до 12.00.
Староста Василівського старостинського округу ( с. Василівка, Софіївка, Комишанка, Лук’янівка) – вакантна посада.
В громаді проживають 8273 жителів.
На території діють 4 школи, (Любимівський ЗДПЗСО № 1, Любимівський ЗДПЗСО № 2, Василівський ЗПЗСО, Софіївська ПШ), 1 Любимівська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, 3 фельдшерсько-акушерських пункти (с. Василівка, с. Софіївка. с. Комишанка), 3 заклади культури клубного типу Любимівський будинок культури, Василівський будинок культури, Софіївський клуб), 4 бібіліотеки (Любимівські бібілотеки № 1 та № 2, Василівська бібліотека, Софіївська бібліотека).
На землях селищної ради сьогодні працюють сільськогосподарських виробників. В обробітку знаходиться 23477, 5 га гектарів земельних угідь.
Історична довідка.
Населені пункти Любимівка, Завітне розташовані на території Любимівської селищної ради, яка утворена в 1920 р., з 16.08.2007 року сільська рада перетворена в селищну раду.
Розташована на лівому березі Каховського водоймища, на сході за 7 км від районного центру(Каховська районна рада) і за 12 км від залізничної станції Каховка.
Територія Любимівської громади має багату старовинну історію. Під час археологічних розкопок тут були знайдені залишки поселення мисливців пізнього палеоліту, кам’яна купольна споруда в одному із 60 розкопаних курганів періоду бронзи та виявлене Любимівське городище скіфо-сарматського періоду (ІІ ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е.). Встановлено мешкання на території городища слов’янського населення у 8-10 ст., а також золотоординців у 14 – 15 століттях. У скіфських похованнях IV ст. до н. е. знайдені золоті скіфські ювелірні прикраси, срібний римський динарій імператора Траяна, бронзова печатка запорізьких казаків та різні старожитності побуту.
Любимівка заснована 7 вересня 1804 року переселенцями із сіл Коплинки і Гольми Полтавської губернії. В їх числі: Артехи, Тоткали, Дідики, Малишенки. Пізніше поселення заселялось кріпаками з Чернігівщини з Остерського району (Скрипки, Шатні, Могили, Корсуни) та кріпаками з Орловської і Воронезької губерній (Циганови, Семенови, Пруднікови). Зі спогадів старожилів перша назва поселення була Сомове за наявністю великої кількості сомів у місцевій річці Конці. Друга назва пішла від прізвища першого поселенця, заможнього козака Власа Любимова, який оселився тут у 1809 році.
В історії краю багато згадувань про зимівники запорізьких козаків на території громади протягом XVI – XIX віків. Окремо згадують зимівлю козаків Задунайської Січі у 1830 році до початку створення Азовського козачого війська. Із розповіді старожила Пруднікова Григорія Самойловича (1868 – 1958): «Їх, кріпаків, обміняв воронізький поміщик на хортів, якими славився багатий на отари овець Любимов, власник села у другій половині ХІХ сторіччя». Подвійна назва села зустрічається у російського географа та природознавця Семенова – Тян – Шанського: «на території Херсонського повіту людне село Любимівка (Сомове), що має понад 3 100 жителів». Відповідно у «Межевих книгах»… бывшей наземной пустопарной земли, принадлежащей селу Любимовка – Сомово». На старому селищному кладовищі є поховання датуєме 1826 роком.
Поблизу Любимівки виявлені поселення епохи пізнього палеоліту (більш 10 тис. років тому), епох неоліту й міді (VI-IV і III тисячоліття до н. е.), досліджене більш 60 курганів з похованнями епохи бронзи (II тисячоліття до н.е.), скіфського й сарматського періодів і кочівників XI-XIII ст. При розкопках декількох скіфських поховань (IV в. до н. е.) були знайдені золоті ювелірні прикраси. При дослідженні відомого скіфсько-сарматського Любимівского городища (III ст. до н.е.- III ст. н.е.) виявлені залишки кам’яних фортифікаційних споруджень. Розкопане також поховання давньоруського воїна X-XI століть.
На території Любимівки перебувала центральна садиба колгоспу ім. Крупскої, за яким закріплювались 8632 га сільськогосподарських угідь, у т.ч. 8437 га орної землі, з них 5202 га — зрошувані, 85 га займали баштанні культури, 195 га — пасовища. Господарство спеціалізувалося на вирощуванні ялівок для колгоспів і радгоспів району. У колгоспі вирощували зернові, технічні й кормові культури, виробляли м’ясо й молоко.
На фронтах Великої Вітчизняної війни захищали Вітчизну 565 місцевих жителів, 280 з них нагороджені орденами й медалями Союзу РСР, 285 загинули смертю хоробрих на полях боїв. Уродженцю Любимівки Зюзю І.І. за успішне форсування Сиваша посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу. На будинку, у якому він жив, установлена меморіальна дошка, його іменем названо одна з вулиць селища.
Бурхливою, жахливою та різнобарвною склалася історія громадянської війни на території Любимівки. З кінця березня 1918 року село окуповане німецькими військами. Разом з німцями прийшла частина офіцерів білої гвардії, сформованої генералом Щербачовим Д.Г. в Яссах. У перший день окупантами заради залякування жителів було розстріляно 13 чоловік. В листопаді 1918 року німці залишили Любимівку. Створюється партизанський загін (ініціатори: Добрянський Антон Миколайович, його дружина Марфа Герасимівна, Корсун Никифор Канівець Герасим, Олексієнко Семен Наумович та інші). Короткочасно в селі з’являються петлюрівські гайдамаки.
14 грудня 1918 року Любимівка окупована греками та французами, які представляли війська Антанти. В середині лютого 1919 року Червона Армія розпочала наступ на райони зайняті інтервентами і в березні в селі встановлюється влада більшовиків. У травні з боку Каїр прийшли частини отамана М.О. Григор’єва, бувшого штабс-капітана, який очолив командування шостою українською радянською дивізією і підняв повстання проти Радянської влади. Між селами Велика Каховка та Любимівка і на околицях Любимівки зав’язалися запеклі бої, в яких загони Червоної Армії розгромили війська контрреволюціонера Григор’єва.
565 жителів Любимівки в лавах Червоної Армії і Флоту пішли на війну, 280 з них були нагороджені орденами і медалями, 285 селян віддали життя у боях за Вітчизну.
Особливою гордістю Любимівської громади є подвиг її славетного сина Зюзя Івана Івановича. Зюзь І.І., який народився в Любимівці у 1923 році, був кулеметником 665 стрілецького полку 216 стрілецької дивізії 51-ї армії 4-го Українського фронту. 22 березня 1944 року в складі ударної групи виконував бойове завдання у розташуванні ворога. Група була викрита противником і обстріляна. Поранений Іван зайняв оборону і кулеметним вогнем заслонив відхід товаришів. Коли закінчились набої він підпустив упритул до себе гитлеровців і підірвав останню протитанкову гранату. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 травня 1944 року Зюзю Івану Івановичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, посмертно.
Зюзь І.І. був нагороджений медаллю «Золота зірка» Героя Радянського Союзу, орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни І ступеня та іншими бойовими медалями. Він захоронений в братській могилі села Червоноармійське (бувше село Бик-Кияк) Червоноперекопського району АР Крим. На Сапун – горі у Севастополі йому встановлений пам’ятник, а в селі Любимівка вулиця, де проживав герой, носить його ім’я.
Багато жителів Любимівки довгорічною сумлінною працею прославили громаду. Серед них нагороджені: двома орденами Леніна та орденом Жовтневої Революції – комбайнер Ващенко Василь Семенович; орденом Леніна і орденом Трудового Червоного Прапору – комбайнер Тищенко Іван Федорович; орденом Леніна – головний агроном колгоспу ім. Крупської, депутат районної ради Богданов Степан Іванович та інвалід Великої Вітчизняної війни, бувший механік – водій танка «Т-34», тракторист – комбайнер, депутат районної ради Польщан Павло Платонович; орденом Жовтневої Революції – тракторист, депутат районної ради Гринько Іван Павлович. Ордена Трудового Червоного Прапору були удостоєні: вчителька початкової школи Г.Л. Огняна, бригадири П.Ю. Кушнаренко, С.С. Майстеренко та Т.Т. Польщан, доярки Г.Л. Денисова, Є.Д. Плескач і М.І. Куличенко, завідувач вівцефермою О.П. Гринько, тракторист – комбайнер І.П. Мотрюк, трактористи В.І. Гураль, А.Ф. Шакало та І.В. Пинчук. Орденом Знак Пошани відмітив уряд Радянської України: агронома П.М. Москаленка, тракториста І.В. Сакуна та різноробочих К.Г. Жданову, М.М. Камінецького і К.Н. Михайленко.
У 1973 році три працівника колгоспу імені Крупської були нагородженні медаллю «За трудову доблесть», а шестеро медаллю «За трудову відзнаку».
Поважаним представником вищого органу законодавчої влади Союза Радянських Соціалістичних Республік у 70-ті роки минулого сторіччя була наша знатна односельчанка, завідуюча молочно-товарною фермою колгоспу імені Крупської Мотуз Галина Федосіївна. П’ять років поспіль вона сумлінно виконувала обов’язки народного депутата Верховної Ради СРСР, відповідально вирішуя накази жителів Любимівської громади і всього виборчого округу. А 26 березня 1989 року по Каховському територіальному виборчому округу № 529 також народним депутатом СРСР була обрана доярка колгоспу імені Крупської Віра Федорівна Захарченко, яка встановила особистий рекорд по надоях молока від корови за рік – 5 038 кг. Цей рекорд перевищили лише дві доярки колгоспу імені Крупської: Гураль Катерина Артемівна, яка надоїла 5 757 кг молока від корови та Халепо Лідія Олександрівна – 6 155 кг.
Василівка – засновано приблизно у 90-х роках XVIII століття. Перша назва села – Катеринівка, яке отримує назву на честь поміщиці – володарки навколишніх земель. Після смерті поміщиці землі переходять у власність Володимира Білого. Постарілий поміщик Білий розділив свої землі між двома синами Михайлом та Василем. І на цих землях виникають нові поселення Михайлівка та Володимирівка, які були переселені на початку 50-х років ХХ століття, у зв’язку з будівництвом Каховського водосховища, яке затопило дані населені пункти. Мешканці сел переселені до села Катеринівка, яке у утой час мало вже назву Василівка.
Станом на 1925 рік у селі мешкало 127 осіб. У 1933 році село Катеринівка отримує назву Василівка. Весною 1933 року, існуюча у селі, комуна ім. Чубарєва реорганізована в артіль ім. Карла Маркса .
У 1940 році колгосп ім. К.Маркса налічує 3000 га землі, 10 тракторів, 3 автомобілі, молотарку, комбайн, 250 голів коней, 150 голів корів, 10 пар волів.
Під час будівництва Каховської ГЕС в 1952-1953 роках жителі Василівки, Виноградівки, Михайлівки, Володимирівки та Антонівки були переселені на 2 кілометри вище на пагорб в нове село, яке пізніше назвали Василівкою. Через річку Конку та Дурицьку перевозили сторічні дерева, перегоняли худобу, проводили перепоховання останків пращурів та загиблих бійців Радянської Армії.
У Василівку із Софіївки (тодішня центральна садиба сільської ради) було переведено виконком сільської ради, яка з 1956 року стала називатися Василівською сільською радою, і очолював її на той час Шевчук Порфирій Карпович.
У 1950 році проводиться укрупнення колгоспів на території громади. До 1959 року працює два господарства: колгосп ім. К. Маркса та колгосп ім. Тельмана; у 1959 році утворюється один великий колгосп імені Карла Маркса з центральною садибою в селі Василівка. Очолювали новостворений колгосп спочатку Купальний Данило Гнатович, а потім його головою став Кучеренко Олексій Гаврилович.
У 1955 році відкрила свої двері для учнів Василівська середня школа. Першим її директором був Брельгін Володимир Федорович – людина енергійна, цілеспрямована. 16 вчителів навчали 250 учнів. Перший випуск десятикласників відзначився у 1957 році. З 1959 до 1965 року Василівська середня школа була експериментальною політехнічною (11–річною) школою з виробничим навчанням. За ці роки в школі був посаджений сад, виноградник. Трудову практику учні проходили на полях колгоспу ім. К. Маркса. З 1960 по 1962 роки директором школи працював Чехира Броніслав Петрович. Після нього до 1974року директором була Дубініна Ірина Григорівна, а до 1990 року її очолював Горбач Іван Мартинович. Останні 23 роки директором школи працює Мельниченко Олег Вікторович, депутат Каховської районної ради чотирьох скликань, енергійний, ініціативний керівник. Зі стін школи вийшло 1 475 випускників, серед них 52 медаліста. Багато своєї праці, знань, душевного тепла віддали учням, школі та громаді шановні вчителі: Верешко К. А., Надєєва Л. П., Олійник В. О., Мельниченко Л. Ю., Лопатіна Г. Г., Гришко М. П., Шалуба В. К..
Діють дві релігійні громади: православна та бабтистська.
При в’їзді в село Василівка знаходиться найпотужніша на півдні України радіо-релейна станція побудована в 1970 році по трасі РРЛ Херсон-Сімферополь, станція має 2 технологічні будівлі площею 783,4 га, дизельну, двоповерхову трансформаторну підстанцію та щоглу висотою 198 м.
Поблизу Василівки та Софіївки виявлені залишки поселень епохи пізнього палеоліту й мезоліту (більш 10 тис. років і 10-8 тис. років тому), трьох поселень, курганні й безкурганні поховання епохи міді – бронзи (III- II тисячоліття до й. є.), поховання кіммерійського періоду (VIII-VII ст. до н.е.), кочівників XI-XIII ст. н.е., а також поселення пізніх скіфів (II в. до н.е. –III ст. н. ери).
Кількість землі ( всього) 23477, 5 га
В тому числі: рілля 16329,1 га;
зрошення 8221,0 га;
Розпайовано земель 12627, 4 га;
Кількість земельних часток (паїв) – 2080
Отримали сертифікатів – 1990
Отримали державні акти – 2080
Укладено договорів оренди – 2006
Розмір орендної плати від 12000 до 15000
Відсоток розрахунку (за один пай) більше 10 %.
Населення селищної ради станом на 01.07.2021 року становить 8273 осіб, з них дітей дошкільного віку – 644, шкільного віку – 1095, громадян пенсійного віку – 1784, працездатне населення – 4768, виборців – 6050.
Перелік суб’єктів господарювання (вказати назви господарств) Фоп Демченко О. М., фоп Муравицький О. М., ФГ «Профіт», ТОВ «Амстор і К», ПП «Ампел», ТОВ ВКФ «Союз ЛТД», Пр АТ «Фрідом Фарм Інтернешнл», ФГ «Ємельянов», ТОВ ТД «Трейд Агро і К», ПП «Зюзь», ФГ «Тамерлан Юг», ТОВ «Любимовка», ФГ «Юг», ПП «Діалог», фоп Корсун С. А., ТОВ «АСФУД», ТОВ ВКФ «Спортсервіс і К», ТОВ «Терра Юкрейн», ТОВ «Астор і К», ФГ «Любава – Ю», ФГ «ВІКСАН», ФГ «Кращі Овочі», фоп Гладун В.Д., ТОВ «Діамант», СТОВ „Таврійська перспектива”, ПрАТ „Фрідом Фарм”, ФГ “Пандора”, ФГ “Алт Агро, «Таврида – 1» , «Сузанна», ФГ «Пшеничка» , ФГ «Алтан –Агро», садово-городні товариства: „Дружба”, „Дніпро” , „Мрія”.
Інвестиційні майданчики.
Будівництво спортивно-ігрового майданчику для ігрових видів спорту в Любимівському ЗПЗСО № 2.
Ініціатор: Любимівська селищна рада та Любимівський ЗДПЗСО№ 2
Наявність проєкту: так.
Вартість проєкту: 7 393,514 т.грн.
Кошти ДФРР та місцевий бюджет.
E-mail, контактний телефон: lubimivka-selrada@ukr.net, тел. (05536) 29 -1 – 34, 0508512585
Капітальний ремонт водопровідної мережі вулиць олімпійська, Софіївська, південна. Солідарна. Ярська в смт Любимівка
Ініціатор: Любимівська селищна рада.
Наявність проєкту: так.
Вартість: 13670,416 т. грн. Кошти ДФРР та місцевий бюджет.
E-mail, контактний телефон: lubimivka-selrada@ukr.net, тел. (05536) 29 -1 – 34, 0508512585
