- Каховський район
- Райдержадміністрація
- Районна рада
- Територіальні громади
- Асканія Нова селищна рада
- Великолепетиська селищна рада
- Верхньорогачицька селищна рада
- Горностаївська селищна рада
- Зеленопідська сільська рада
- Каховська міська рада
- Костянтинівська сільська рада
- Любимівська селищна рада
- Новокаховська міська рада
- Присиваська сільська рада
- Рубанівська сільська рада
- Тавричанська сільська рада
- Таврійська міська рада
- Хрестівська сільська рада
- Чаплинська селищна рада
- Нормативно-правова база
- Законодавчі акти
- Регулювання діяльності апарату
- Розпорядження
- Реєстр угод, колективних договорів
- Нормативно-правові акти
- Освіта, молодь, спорт
- Культура
- Служба у справах дітей
- Управління соц.захисту
- Перелік послуг
- Інформаційно-довідкові матеріали
- Публічні фінанси
- Порядок оскарження та реагування на критику
- Колегія районної державної адміністрації
- Робота із запитами на інформацію
Карта
Відвідувачів в мережі – 0:
адміністраторів – ,
відвідувачів – .
Максимальна кількість відвідувань (0) була – 2025-02-12.
Історія Каховського району
Коротка історична довідка
Каховський район (з центром у місті Новій Каховці). Район утворено відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення і ліквідацію районів» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій».
До його складу увійшли 15 територіальних громад:, Новокаховська, Каховська Таврійська міські, Великолепетиська, Верхньорогачицька, Горностаївська, Любимівська, Асканія Нова, Чаплинська селищні, Рубанівська, Костянтинівська, Зеленопідська, Тавричанська, Присиваська, Хрестівська сільські територіальні громади.
Чисельність населення району на 01 січня 2021 року становила 224,7 тис.осіб.
Площа території району – 6395,8 км2.
Кількість населених пунктів: 162 (3 міста (Нова Каховка, Каховка, Таврійськ), 8 селищ міського типу (Асканія-Нова, велика Лепетиха, Верхній Рогачик, Горностаївка, Дніпряни, Козацьке, Любимівка, Чаплинка) та 151 село.
Нова Каховка (адміністративний центр Новокаховської міської територіальної громади) –розташоване на лівому березі річки Дніпро, за декілька кілометрів нижче за течією від міста Каховка. Звідси бере свій шлях Північнокримський канал. Тут пролягає ще одна потужна зрошувальна система — Каховська, друга в Європі за довжиною. Через місто Нова Каховка, до підриву Каховської ГЕС (06.06.2023 року), пролягав автошлях міжнародного значення М14Е58 (Одеса – Новоазовськ) та залізнична лінія Снігурівка – Федорівка. Водним шляхом по р. Дніпро має вихід до Чорного моря.
Нова Каховка заснована 28 лютого 1952 року на місці села Ключове. Місто будувалося одночасно з будівництвом Каховської гідроелектростанції як містечко гідробудівників, мешканці якого з самого початку іменували населений пункт «Нова Каховка». Згодом назва населеного пункту стала офіційною. Днем заснування міста вважається день присвоєння йому Президією Верховної Ради УРСР назви Нова Каховка, тобто 28 лютого 1952 року.
Новокаховська міська територіальна громада утворена 2 жовтня 2018 року шляхом приєднання Дніпрянської селищної ради до Новокаховської міської ради. У 2019 році внаслідок добровільного приєднання до громади приєдналася Райська сільська рада, Веселівська сільска рада та Козацька селищна рада Бериславського району. До складу громади входять 11 населених пунктів: місто Нова Каховка, 2 селища міського типу (Дніпряни і Козацьке), 3 селища (Веселе, Райське, Тополівка) і 5 сіл (Корсунка, Маслівка, Нові Лагері, Обривка та Піщане).
На території Новокаховської територіальної громади станом на 01 січня 2021 року чисельність населення становила 59749 осіб.
В Новокаховській територіальній громаді здійснювали свою діяльність 33 сільгоспвиробників. В обробітку знаходилося 5717,31 га ріллі.
На території громади функціонували 10 закладів культури, 3 музейні установи, 14 бібліотечних закладів, 4 мистецькі школи, 13 закладів загальної середньої освіти, 21 заклад дошкільної освіти та 1 заклад позашкільної освіти.
Місто Каховка засновано у 1791 році на місці колишньої турецької фортеці Іслам-Кермен полковником Д.М. Куликовським, як торгове містечко.
Будівництво Каховської гідроелектростанції (1950-1956 роки) дало поштовх для розвитку промисловості в Каховці. У 1972 році за рішенням Президії Верховної Ради УРСР Каховка отримала статус міста обласного значення.
Місто розташоване на лівому березі річки Дніпро, за 86 км від обласного центру міста Херсон та 10 км від залізничної станції на лінії Херсон – Нововесела (Запорізька область).
Каховка – один з промислових центрів Херсонщини. Лідером промислового виробництва було акціонерне товариство «Каховський завод електрозварювального устаткування». До повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України завод випускав сучасну електрозварювальну техніку, яка поставлялась майже 80 країнам світу. Усього в місті налічувалось більш як 550 підприємств різних форм власності, у їх числі і малі підприємства. Бюджетоутворюючими підприємствами були ПрАТ «Чумак» і КФ ЗАТ «Каргілл».
Каховська міська територіальна громада утворена у листопаді 2020 року. До її складу входять 5 населених пунктів з 4 колишніх сільських рад, з яких у грудні 2020 року утворені чотири старостинських округи: Коробківський з центром у с. Коробки, Малокаховський з центром у с. Малокаховка, Роздольненський з центром у с. Роздольне (складається із сіл Роздольне і Вільна Україна) та Чорноморівський старостинський округ з центром у с. Чорноморівка.
В Каховській міській територіальній громаді до повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України проживало 43 296 людей.
На території громади функціонували 11 закладів загальної середньої освіти, в яких навчались 4815 дітей, 12 дошкільних закладів (1631 дітей), 5 амбулаторій, 1 фельшерсько-акушерський пункт, 1 – пункт здоров’я, 6 – закладів культури клубного типу, 4 – бібліотеки, 1 – Каховська школа мистецтв, 87 спортивних споруд, у тому числі 2 стадіони.
На території міської ради працювало 79 сільськогосподарських виробників. В обробітку знаходилось 12799,29 га земельних угідь.
Місто Таврійськ – наймолодше місто Херсонщини утворене у відповідності з Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про присвоєння найменування новозбудованому населеному пункту Херсонської області та віднесення його до категорії міст районного підпорядкування» від 02 березня 1983 року № 4820-X, на місці компактно розташованих поселень «Плодове», «БМУ-5», «Східне» та «Залізничників» міста Нова Каховка, будівництво яких було пов’язане із спорудженням Каховської гідроелектростанції.
Розташоване на лівому березі річки Дніпро, за 80 км від обласного центру міста Херсон. Відстань до найближчої залізничної станції Каховка на залізничній лінії Снігурівка – Федорівка становить 0,5 км.
У місті Таврійськ функціонувало до повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України 6 залізничних, 2 автотранспортних, 5 будівельних підприємств, річний порт, управління Північно-Кримського каналу та Богданівської зрошувальної системи. Найбільшим підприємством у місті було рефрижераторне депо.
Таврійська міська територіальна громада утворена відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 726-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Херсонської області».
До складу Таврійської міської територіальної громади увійшли Таврійська громада (місто Таврійськ та селище Плодове), Кам’янська громада (села Кам’янка, Цукури, Сергіївка та Червоне Поділля), Новокам’янська громада (село Новокам’янка), Чорнянська громада (село Чорнянка).
На території Таврійської міської територіальної громади станом на 01 січня 2022 року проживало 18 413 осіб.
У галузі житлово-комунального господарства на території Таврійської громади працювало 5 комунальних підприємств – «Таврійський водоканал», «Таврійське ЖЕУ», «Комунальний сервіс» Таврійської міської ради, «Таврійський ринок» та «Чорнянське сільське комунальне підприємство» Таврійської міської ради.
Функціонувало 10 закладів освіти: 4 заклади дошкільної освіти, 6 закладів загальної середньої освіти, та 12 закладів культури: 3 бібліотеки, 3 будинки культури, 4 сільських клуби, мистецька школа та музей історії міста.
Асканія-Нова – селище міського типу, засновано у 1822 році. Розташована в зоні низовинного степу, що простягається вздовж північного берега Чорного та Азовського морів та за 76 км на північний захід від залізничної станції Новоолексіївка.
У 1874 році розпочато роботи щодо створення біосферного заповідника «Асканія-Нова», що стало візитівкою селища. Заповідник Асканія-Нова – унікальний не лише для України, а й для всього світу. Це найбільший степовий заповідник Європи, який щороку відвідувало близько 140 тисяч туристів.
Асканія-Нова територіальна громада утворена в 2016 році. До її складу входять 9 населених пунктів: 6 селищ, 2 села та 1 селище міського типу, у т.ч. 2 колишні сільські ради: (Маркеєвська та Хлібодарівська) з адміністративним центром у смт Асканія-Нова.
Станом на 1 січня 2021 року в територіальній громаді проживало 5866 особи.
В адміністративних межах громади до повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України функціонувало: 1 опорний навчальний заклад-гімназія, у т.ч. 3 філії, 1 ЗЗСО І-ІІІ ст., 5 ДНЗ, 1 амбулаторія загальної практики сімейної медицини, 9 фельдшерсько-акушерських пунктів, 5 закладів культури клубного типу, 6 бібліотек, 1 ДЮСШ, 1 музична школа.
Велика Лепетиха – селище міського типу, засновано у 1792 році. Розташоване на лівому березі Каховського водосховища. Відстань до обласного центру міста Херсон – 153 км.2
На території селища до повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України було розміщено 430 суб’єктів підприємницької діяльності, з них 105 – юридичні особи, 325 – підприємці фізичні особи. У центральній частині селища знаходився торгово-діловий центр, де були розташовані адміністративні приміщення, місцеві банки, ринок, магазини, підприємства побутового обслуговування населення, заклади громадського харчування, кінотеатр, стадіон, 4 парки відпочинку.
На території селища працювало 3 переробних, одне зв’язку, одне транспортне підприємства, 2 сучасні автозаправні станції, 36 магазинів, 21 заклад ресторанного господарства. В селищі знаходився елеватор та річковий порт.
У 2008 році збудовано міст на бетонних опорах, довжиною 104 м, та шириною 3,2 м через балку, яка розділяє селище на дві половини.
У 2016 році створено місцеву радіостанцію «Лепетиха ФМ».
Великолепетиська територіальна громада утворена 20 жовтня 2020 року. До її складу входять 8 населених пунктів з 3 сільських рад та 1 селищної ради: Велика Лепетиха, Мела Лепетиха, Дмитрівка, Сергіїівка, Козацька Слобода (колишня Князе-Григорівка), Середнє, Катеринівка, Костянтинівка.
Адміністративним центром територіальної громади є селище міського типу Велика Лепетиха.
Населення територіальної громади станом на 01 липня 2021 року становило 11145 осіб. З них дітей дошкільного віку — 587, шкільного віку — 1211, громадян пенсійного віку 4238 осіб, працездатне населення — осіб, виборців — 10087 осіб.
Кількість землі всього — 56343,4 га
На території громади до повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України функціонувало 4 школи та 2 їх філії, 2 амбулаторії, 3 ФАПи, 1 центральний будинок культури з 4 філіями, 1 центральна бібліотека з 4 філіями та спортивний клуб.
Верхній Рогачик – селище міського типу засноване на початку ХІХ ст. Перша письмова згадка про переселення на ці території селян з Полтавської та Чернігівської губернії відноситься до 1806 року.
У 1967 році Верхній Рогачик віднесений до категорії селищ міського типу, побудовано дво- та триповерхові приміщення шкіл, кінотеатр «Дружба», 2 будинки культури, універмаг, житлові будинки, телевізійний ретранслятор тощо.
Верхньорогачицька територіальна громада утворена у 2020 році, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №726-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Херсонської області», шляхом об’єднання територій та населених пунктів Великолепетиської селищної, Бережанської, Зеленівської, Первомаївської (нова назва – Чистий Лиман), Самійлівської, Ушкальської та Чистопільської сільських рад Верхньорогачицького району Херсонської області. До її складу входять 21 населений пункт.
Загальна площа Верхньорогачицькоої селищної ради становить 91537 га.: 70794,7 га сільськогосподарських угідь, з них 65109,9 га ріллі. Протяжність шляхів з твердим покриттям складає 380 км.
Чисельність населення станом на 01 січня 2021 року 11059 осіб.
Основою економіки до повномасштабного вторгнення РФ на територію України було сільськогосподарське виробництво. Орні землі займали 65109,9 га, з яких 2709,0 га зрошуваних. Розораність становить 92,6%. Уся рілля розпайована, закріплена за землекористувачами і використовувалась для вирощування сільськогосподарських культур.
Горностаївка – селище міського типу, виникло наприкінці 90-х років XVIII століття на балці Сапата. За народним переказом, населений пункт одержав назву від прізвища козака Голосталя, який в цих місцях мав велику отару овець. Друга версія – на цій місцевості, поблизу балки, розташовувалося укріплення генерала Горностаєва. Тому й нове селище назвали Горностаївкою. Місцеве населення використовувало разом з тим назву «Сапате». Мешканцями Горностаївки були державні селяни з Полтавської та Чернігівської губерній, які займались переважно скотарством й землеробством
Селище Горностаївка розташовано за 126 км від обласного центру міста Херсон (автошляхом міжнародного значення М14Е58), залізницею 180 км.
До кінця ХХ століття працювало 11 колективних сільськогосподарських підприємств, птахофабрика, харчова фабрика, маслозаводу, підприємство з ремонту сільськогосподарської техніки, а також ряд інших підприємств різних галузей економіки.
Після отримання незалежності Україною у 1991 році, Горностаївка зберегла свій статус селища міського типу.
Горностаївська територіальна громада утворена 22 листопада 2016 року шляхом добровільного об’єднання територіальної громади селища Горностаївка та села Зелений Под, територіальної громади сіл Велика Благовіщенка, Василівка, Новоєлизаветівка, територіальної громади села Заводівка, територіальної громади сіл Козачі Лагері та Нові Олешки, територіальної громади сіл Маринське та Вільне, територіальної громади сіл Ольгине та Кочубеївка, територіальної громади сіл Славне, Нова Благовіщенка, Софіївка та територіальної громади сіл Червоноблагодатне, Красне, Лопатки, Ясна Поляна.
Адміністративний центр – селище міського типу Горностаївка.
Відповідно до Законів України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад», постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 474-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Херсонської області», рішенням І сесії Горностаївської селищної ради Херсонської області ІХ скликання від 24 листопада 2020 року № 15 було приєднано територіальну громаду села Каїри до складу Горностаївської селищної об’єднаної територіальної громади.
В Горностаївській селищній раді зареєстрована кількість населення становила – 15605 осіб. Кількість постійно проживаючого населення – 13642 особи, з них: дітей дошкільного віку 376, шкільного віку – 1669, громадян пенсійного віку – 3601 особа, працездатне населення складає – 8103 особи.
На території громади до повномасштабного вторгнення РФ на територію України функціонувало 8 шкіл, дошкільних дитячих закладів – 7, амбулаторій – 3, пунктів здоров’я – 9, закладів культури клубного типу – 14, бібліотек – 12, мистецька школа – 1, спортивних комплексів – 1, спортивна школа – 1, спортивний клуб – 1, фітнес центр – 1.
На землях селищної ради працювало 83 сільськогосподарських підприємств. В обробітку знаходилось 64521,43 га земельних угідь.
Зелений Під – селище засноване 1929 року. Його виникнення пов’язане із створенням у херсонському степу зернового радгоспу-велетня. За ним було закріплено 197 тис. га землі. Радгоспні лани сягали до Сивашу. Новоствореному радгоспу і селищу дано назву «Червоний Перекоп». У 2016 році селище перейменовано у Зелений Під.
Селище розташоване за 30 км від м. Каховка і за 35 км від залізничної станції Братолюбівка на лінії Снігурівка – Федорівка. Через село проходить автотраса Каховка – Новоолексіївка. До 2020 року до складу сільської ради входили населені пункти Зелена Рубанівка, Калинівка, Петропавлівка, Подівка та Просторе.
Зеленопідська сільська рада утворена 02 серпня 2016 року. До її складу входять 15 населених пунктів з 10 колишніх сільських рад: с-ще Федорівка, с-ще Сокирки, с-ще Слиненка, с-ще Зелений Під, с. Петропавлівка, с.Калинівка, с.Подівка, с-ще Зелена Рубанівка, с.Дмитрівка, с.Діброво, с.Архангельська Слобода, с.Костогризове, Богданівка, с.Наталівка, с.Семенівка.
Адміністративним центром громади є с-ще Зелений Під.
Населення сільської ради станом на 01 липня 2021 року становило 8302 осіб, з них дітей дошкільного віку – 502, шкільного віку – 1178, громадян пенсійного віку – 1452 особи, працездатне населення –1524 особи.
На території громади до повномасштабного вторгнення РФ на територію України функціонувало 11 закладів культури клубного типу, 6 бібліотек, 3 спортивних комплекси.
На землях сільської ради сьогодні працювало 69 сільськогосподарських виробників. В обробітку знаходилось 49137,8 гектарів земельних угідь.
Костянтинівка – село, засноване у 1862 році. За переказами, село назване на честь землеміра Костянтина з м. Олешшя. Він нарізав земельні ділянки, викопав колодязь у центрі села. Перші переселенці прибули до села з Київської губернії. У 1886 році збудовано церкву та чотирикласну школу, в якій працювали три вчителі та навчалося близько 90 учнів. У 1922 році селянам наділили по 3 га землі. У 1930 році організовано колгосп ім. Шевченка.
Село розташоване у південно-східній частині колишнього Горностаївського району Херсонської області та має на своїй території залізничну станцію «Братолюбівка».
Костянтинівська територіальна громада утворена у 2017 році. До її складу входять 9 населених пунктів з 4 колишніх сільських рад: (с. Антонівка, с. Братолюбівка, с. Дубівка, с. Запорізьке, с. Зірка, с. Костянтинівка, с. Миколаївка, с. Старолук’янівка, с. Червона Поляна).
Адміністративним центром громади є с. Костянтинівка.
Населення сільської ради станом на 01 липня 2021 року становило 3716 осіб, з них дітей дошкільного віку – 194, шкільного віку – 529, громадян пенсійного віку – 779 осіб, працездатне населення – 2241 особа.
На території громади до повномасштабного вторгнення РФ на територію України функціонувало 5 шкіл (1 опорний заклад та 4 філії), 2 амбулаторії, 5 фельдшерсько-акушерських пунктів, 7 закладів культури клубного типу та 5 бібліотек.
На землях сільської ради працювало 761 сільгоспвиробник. В обробітку знаходилось 19482,11 гектарів земельних угідь.
Любимівка – село було засновано 7 вересня 1804 року переселенцями із сіл Коплинки і Гольми Полтавської губернії Зі спогадів старожилів перша назва поселення була Сомове за наявністю великої кількості сомів у місцевій річці Конці. Друга назва пішла від прізвища першого поселенця, заможнього козака Власа Любимова, який оселився тут у 1809 році. В історії краю багато згадувань про зимівники запорізьких козаків на території громади протягом XVI – XIX віків.
Селище розташовано на лівому березі Каховського водоймища, на сході за 7 км від м. Каховка і за 12 км від залізничної станції Каховка.
Рішенням ІІІ сесії Херсонської обласної ради V скликання від 5 липня 2006 року №43 село Любимівка отримало статус селища міського типу.
Любимівська територіальна громада утворена 29 жовтня 2017 року. До її складу входять 6 населених пунктів з Любимівської селищної та колишньої Василівської сільської ради: смт Любимівка, села Василівка, Софіївка, Комишанка, Лук’янівка, та селище Завітне.
Адміністративним центром громади є смт Любимівка.
Населення селищної ради станом на 01 липня 2021 року становило 8273 осіб, з них дітей дошкільного віку – 644, шкільного віку – 1095, громадян пенсійного віку – 1784, працездатне населення – 4768.
На території громади до повномасштабного вторгнення РФ на територію України функціонувало 4 школи, (Любимівський ЗДПЗСО № 1, Любимівський ЗДПЗСО № 2, Василівський ЗПЗСО, Софіївська ПШ), Любимівська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, 3 фельдшерсько-акушерських пункти, 3 заклади культури клубного типу та 4 бібіліотеки.
В обробітку знаходилось 23477, 5 га гектарів земельних угідь.
Григорівка – село було засноване у 1868 році переселенцями з Київської та Подільської губерній. Село назване на честь першого поселенця – Григорія Грабовського. Вихідці із Київської губернії населяли північну частину села, яку довгий час називали «Київщина», а південну – вихідці із Кам’янець-Подільської губернії, яку називали «Кам’янеччина».
Село знаходиться в південній частині колишнього Чаплинського району Херсонської області. Неподалік від села знаходиться Лемурійське озеро – водойма з рожевою водою і цілющими властивостями.
Присиваська територіальна громада створена 08 вересня 2016 року. До її складу входять 5 населених пунктів з 4 колишніх сільських рад: села Григорівка, Павлівка, Нововолодимирівка, Строганівка, Іванівка.
Адміністративним центром територіальної громади є село Григорівка.
Населеннясільської ради станом на 01 липня 2021 року становила 4328 осіб, з них дітей дошкільного віку – 160, шкільного віку – 410, громадян пенсійного віку – 1212 особи, працездатне населення – 2366 осіб.
На території громади до повномасштабного вторгнення РФ на територію України функціонувало 4 дошкільні навчальні заклади, 4 – заклади загальної середньої освіти, 2 – амбулаторії, 2 – фельдшерських пункти, 4 – сільських будинки культури.
На землях сільської ради працювало 42 сільськогосподарських виробники. В обробітку знаходилось 18914,8 гектарів земельних угідь.
Рубанівка – степове село північної Таврії, було засновано у 1798 році козаком Рубаном та його товаришами Яковенком та Тимошевським. У 1806 році, за вказівкою царського уряду, до села планово переселили 556 селян із Полтавської та Чернігівської губерній. У 1810 році відбулося друге переселення із Курської губернії. У 1862 році Рубанівка стала волосним центром. В селі з’явилася сільська управа. 1874 рік – відкрито перше поштово – телеграфне відділення. 1881 рік – збудовано перший цегельно-черепичний завод. У 1895 році відкрито першу аптеку
Село розташоване у північній частині Херсонської області. З корисних копалин є червона глина для виготовлення червоної цегли та керамічних виробів.
Рубанівська територіальна громада утворена у 2020 році. До складу Рубанівської територіальної громади увійшло 5 населених пунктів: с. Рубанівка, с. Веселе, с. Демидівка, с. Запоріжжя, с. Миколаївка.
Адміністративним центром територіальної громади є село Рубанівка.
Населеннясільської ради станом на 01 липня 2021 року становило 3923 осіб
До повномасштабного вторгнення РФ на територію України в громаді функціонували дільнична лікарня, аптека, два заклади загальної середньої освіти, три заклади дошкільної освіти, два заклади клубного типу, бібліотека, музей, автопідприємство, пожежна охорона, відділення зв’язку та дванадцять магазинів.
Налічувалось 5 великих сільгоспвиробників: ТОВ «Жовтневе», СВК «Шлях Волі», СТОВ «Південне», СП «Рубанівське» та СТОВ «Аграрний Південь», а також 5 фермерських господарств: «Промінь», «Надія», «Світанок», «Лан», «Макс». Працювали одноосібники, які обробляли 2806,08 га землі.
Тавричанка – село, розташоване за 55 км на південний схід від районного центру і за 13 км від автотраси Каховка – Новоолексіївка. Село засноване у 1859 році
На території Тавричанки перебувала центральна садиба радгоспу «Асканійський», за яким було закріплено 5423 га сільськогосподарських угідь, у т.ч. 5402 га орної землі, з них 2600 га – зрошуваної. В радгоспі вирощували городину, зернові й кормові культури. Тваринництво – м’ясо-молочного напрямку.
Тавричанська територіальна громада утворена 19 серпня 2016 року шляхом об’єднання Дудчинської, Заозерненської та Тавричанської сільських рад. До складу громади входять 2 селища: Волинське та Остапенка та 9 сіл: Тавричанка, Мар’янівка, Скворцівка, Солідарне, Дудчино, Любимо-Павлівка, Любимо- Мар’ївка, Заозерне та Ольгівка.
Адміністративним центром територіальної громади є село Тавричанка.
Населення сільської ради станом на 01 січня 2021 роки становило 4426 осіб, з них дітей дошкільного віку – 398, шкільного віку – 476, громадян пенсійного віку – 1077 осіб, працездатне населення – 2978 осіб.
На території громади до повномасштабного вторгнення РФ на територію України функціонувало 3 заклади дошкільної освіти, 3 заклади загальної середньої освіти ( 1 – опорний та 2 – філії), 1 амбулаторія, 3 ФАПи та 1 фельдшерський пункт, 7 закладів клубного типу та 5 бібліотек.
Хрестівка – перша згадка про село в історичних джерелах датується 1909 роком. У липні 1923 року в селі збудували ТСОЗ «Хлібороб». Радгоспом «Чаплинський», центральна садиба якого містилась в с. Хрестівка, використовувалось 6,1 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі орної землі 5,8 тис. га (з них 592 га зрошуваної).
Виробничий напрям господарства — вирощування зернових культур і м’ясо-молочне тваринництво.
Хрестівська територіальна громада створена 14 липня 2016 року. До її складу входять 9 населених пунктів з п’яти колишніх сільських рад: Хрестівка, Долинське, Маячинка, Надеждівка, Наталівка, Новонаталівка, Рогачинка, Світле Шевченка.
Адміністративним центром громади є село Хрестівка.
Населення сільської ради станом на 01 липня 2021 року становило 6 237 осіб.
На території громади до повномасштабного вторгнення РФ на територію України функціонувало 4 заклади загальної середньої освіти, з них 1 – опорний навчальний заклад, 5 закладів дошкільної освіти, 2 фельдшерських пункти, 3 амбулаторії, 5 закладів клубного типу, 5 сільських бібліотек.
На землях сільської ради працювало 274 сільськогосподарських виробників. В обробітку знаходилось 25403,7 гектарів земельних угідь.
Чаплинка – селище виникло у 1794 році на Чумацькому шляху від Каховки до Перекопа. Його засновниками були 25 сімей полтавських селян, яких було заслано царською владою в степи Північної Таврії за участь у Турбаївському повстанні. Походження назви пов’язано з Великим Чапельським подом, біля якого виникло селище. Місцевість була болотистою, тому тут влаштовували свої гнізда чаплі.
Селище розташовано на півдні лівобережної України на старому чумацькому шляху Каховка-Перекоп-Сімферополь, відстань: до Каховки – 51 км; до Перекопу – 30 км; до ст. Каланчак – 14-16 км.
Чаплинська територіальна громада утворена 31 серпня 2016 року шляхом об’єднання Чаплинської селищної ради і Балтазарівської, Кучерявоволодимирської, Магдалинівської, Першокостянтинівської, Скадовської, Червонополянської сільських рад Чаплинського району. До складу громади входять 1 селище (Чаплинка)і 17 сіл: Андріївка, Балтазарівка, Білоцерківка, Благодатне, Кучерявоволодимирівка, Кудряве, Магдалинівка, Морозівка, Нове, Новий Гай, Першокостянтинівка, Преображенка, Рачівка, Скадовка, Червона Поляна, Червоний Яр та Чорна Долина.
Адміністративним центром громади є селище Чаплинка.
Населення громади становить 17541 особа.
На території громади до повномасштабного вторгнення РФ на територію України функціонувало 10 закладів загальної середньої освіти, з них 2 – опорних, 10 дошкільних закладів освіти, 2 заклади позашкільної освіти, лікарня та центр первинної медико-санітарної допомоги, 4 ФАПи, 5 аптек, 4 будинки культури, 1 сільський клуб, 1 кінозала, 1 музей, 1 дитяча музична школа та 8 бібліотек.
Основним напрямком економіки громади було виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції.