Календар
Липень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер   Сер »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  
Архіви новин
Відвідування

Відвідувачів в мережі – 0:
адміністраторів – ,
відвідувачів – .
Максимальна кількість відвідувань (0) була – 2021-12-04.

Архів дня: 01.07.2021

Коротка історична довідка

Новоутворений  Каховський  район (з центром у місті Новій Каховці) створений відповідно постанови  Верховної Ради України № 807-IX від 17 липня 2020 року,  розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 р. № 1635-р.

До його складу ввійшли 15 територіальних громад: Каховська, Новокаховська, Таврійська міські, Великолепетиська, Верхньорогачицька, Горностаївська, Любимівська, Асканія Нова, Чаплинська селищні, Рубанівська, Костянтинівська, Зеленопідська, Тавричанська, Присиваська, Хрестівська сільські територіальні громади.

Чисельність населення району  222266 осіб , площа території 6395.8 км 2, кількість населених пунктів: 162.

Нова Каховка (адміністративний центр Новокаховської міської територіальної громади) – одне з наймолодших міст на Херсонщині, що виникло на місці села Ключового (заснованого у 1891 році) у зв’язку з початком будівництва у 1950 році Каховської ГЕС. За переказами село дістало назву Ключове від кристально-прозорих джерел, що й досі дзвенять у розкішному парку понад усім містом та попід кручами. Там, де тулилось маленьке, на кілька дворів, село Ключове, за короткий час виросло сучасне місто.

Днем народження міста вважається день присвоєння йому Президією Верховної Ради Української РСР найменування – Нова Каховка, тобто 28 лютого 1952 року.

Місто Каховка засновано у 1791 році на місці колишньої турецької фортеці Іслам-Кермен полковником Д.М.Куликовським, як торгове містечко. З XIX ст. розвивалась промисловість. Завдяки своїм ярмаркам найманої праці, які збирали до 40 тис. прийшлих робітників, Каховка стала відігравати роль постачальника робітничої сили до крупних поміщицьких маєтків Фальц-Фейнів, Трубецьких, Мордвинових та ін. Саме такі поміщицькі економії визначили обличчя нашого регіону, як житниці Європи.

На початку XX століття населення Каховки налічувало 4 тис. чол. В містечку діяло 6 шкіл, лікарня, бібліотека (одна з десяти найстаріших бібліотек України), ілюзіон, Народний дім. Соціально-культурному розвитку Каховки сприяли два нові власники – купці Панкеєви, відомі громадські діячі і меценати. У грудні 1918 року рішенням Дніпровської повітової управи, на прохання загальних зборів мешканців містечка Каховка була оголошена містом. Тридцяті роки сформували Каховщину, як аграрний регіон з провідними галузями: зерновою, тваринництвом, овочівництвом.

Голодомор 1932-1933 років увійшов в історію міста сумною сторінкою, в міському архіві зберігаються спогади каховчан, які пережили ці страшні події.
Роки Другої Світової війни вписали героїчну сторінку в історію міста. Каховка була окупована нацистами 1 вересня 1941 року, а звільнена 2 листопада 1943 року. На вівтар звільнення і Перемоги каховчани поклали більш 4 тис. життів. Вони послали на фронти війни 7 тис. земляків. Шести каховчанам і двом учасникам оборони Каховки присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Будівництво Каховської гідроелектростанції (1950-1956 роки) дало поштовх для розвитку промисловості в Каховці. З 1972 році за рішенням Президії Верховної Ради УРСР Каховка має статус міста обласного значення.

Вигідне географічне розташування міста Каховки дає змогу організовувати та проводити відкриті фестивалі різного спрямування та інші масштабні заходи обласного, регіонального, Всеукраїнського та Міжнародного рівнів. Каховка вважається столицею міжнародного музичного фестивалю “Таврійські Ігри” – найвідомішого свята музики на теренах України. Сьогодні на зміну “Таврійським іграм” прийшов міжнародний мотофестиваль “Тачанка”. Каховка приймає учасників Всеукраїнської козацької регати, організовуються регіональні фестивалі-конкурси хореографічного мистецтва серед яких: відкритий конкурс хореографічних колективів ім. Т.Ерліх “Весняний розмай”, фестиваль-конкурс авторських хореографічних творів “Верховинця степова криниця”, Відкритий конкурс молодих виконавців “Каховка запрошує…”.

Активно розвивається підприємництво, ПрАТ “Чумак” і КФ ЗАТ “Каргілл” є бюджетоутворюючими підприємствами.

Горностаївська селищна рада — об’єднана територіальна громада в Україні, в  Херсонської області. Адміністративний центр — смт Горностаївка.    Утворена 22 листопада 2016 року шляхом добровільного об’єднання територіальної громади селища Горностаївка та села Зелений Под, територіальної громади сіл Велика Благовіщенка, Василівка, Новоєлизаветівка, територіальної громади села Заводівка, територіальної громади сіл Козачі Лагері та Нові Олешки, територіальної громади сіл Маринське та Вільне, територіальної громади сіл Ольгине та Кочубеївка, територіальної громади сіл Славне, Нова Благовіщенка, Софіївка та територіальної громади сіл Червоноблагодатне, Красне, Лопатки, Ясна Поляна.

Відповідно до Законів України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”, “Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад”, Постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року № 807-ІХ “Про утворення та ліквідацію районів”, розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року № 474-р “Про затвердження перспективного плану формування територій громад Херсонської області”, рішенням І сесії Горностаївської селищної ради Херсонської області ІХ скликання від 24.11.2020 року № 15 було приєднано територіальну  громаду села Каїри до складу Горностаївської селищної об’єднаної територіальної громади.

Селище Горностаївка – центр громади,  виникло наприкінці 90-х років XVIII століття на балці Сапата. За народним   переказом, населений пункт одержав назву від прізвища козака Голосталя, який в цих місцях мав велику отару овець. Друга версія – на цій місцевості, поблизу балки, як кажуть, розташовувалося укріплення генерала Горностаєва. Тому й нове селище назвали Горностаївкою. Місцеве населення використовувало разом з тим назву “Сапате”. Також можливо, що люди назвали поселення на пам’ять про свої колишні рідні місця, де водилися горностаї. Мешканцями Горностаївки були державні селяни з Полтавської та Чернігівської губерній, які займались переважно скотарством й землеробством

Навесні  1897 року малоземельні та безземельні селяни поміщика М.М. Іваненка з села  Благовіщенка Запорізької області переселилися в «дике поле» і заснували село Василівка. В цьому ж році вихідцями з цього села засновано с. Велика Благовіщенка та с. Новоєлизаветівка.

Засновниками  села Заводівка стали 63 каторжника із села Турбаї з Полтавщини які були виселені на землі  графа Завадського у 1792 році .

Село Козачі Лагері – стара назва – Латирське виникли у 1910році. Першими поселенцями були жителі с. Козачих Лагерів ( нині Олешківського району Херсонської області).

Село Ольгине  спочатку називалося Ней-Карлсруе, згодом князь Олександр Кочубей перейменував село на честь своєї доньки Ольги. Засноване у 1869 році німцями з Молочанського повіту .

Село Славне  засноване у 1888 році  переселенцями із села Стокопані Юзкуйської волості (нині Генічеський район) Мелітопольського повіту Таврійської губернії. Спочатку село мало назву Новоолексадрівка (до 1964 року).

Село Червоноблагодатне засноване у 1922 році під назвою Благодатне, але згодом воно об’єдналося з сусіднім селом Червоним. До складу СО входять села Красне, Лопатки, Ясна Поляна.

Маринське (в минулому — Марієнфельд) — колишній центр Марієндфельдської волості Дніпровського повіту Таврійської губернії. Засноване        у 1869 році.  Рід Фальц-Фейна, приїздив в Росію та з дозволу Катерини ІІ зробив подорожі з своїми дочками Марією та Ольгою майже по всій Україні Йому дуже сподобалися безмежні простори цілинних українських земель, вирішив, з дозволу цариці, орендувати ці землі, щоб побудувати в глухих степах, далеко віддалених від населених пунктів села і заснувати їх. Дочці Марії дуже сподобався степ з низовинами та рівнинами поблизу Дніпра. Вона вирішила оселитися на цій землі, побудувавши тут село і заснувати його. На своє ймення вона назвала село Marien Feld – Поле Марії. Пізніше від села Marien Feld виникли інші села Rote Fahne (Червоний прапор) та Frei den Teil (Вільна долина) –  Червоноармійське( Вільне). В 1952 – 1954 роках зникло село Rote Fahne. Мешканці села переїхали до Червоноармійська та Маринська.

Зеленопідська сільська рада –  орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси об’єднаної територіальної громади сіл Калинівка, Петропавлівка, Подівка, Просторне, Дмитрівка, Архангельська Слобода, Діброва , Зелений Під ,Зелена Рубанівка. Федорівка, Костогризове, Богданівка, Наталівка, Семенівка.

Адміністративний центр: селище Зелений Під

У підпорядкуванні сільської ради знаходяться 15 вищевказаних населених пунктів.

Зеленопідська сільська рада Каховського району Херсонської області створена в результаті об’єднання трьох сільських рад (Червоноперекопської, Дмитрівської, Слобідської). Вибори до об’єднаної громади відбулися 18 грудня 2016 року. Бюджет сільської ради направлений на соціально-економічний та культурний розвиток  громади.

Зелений Під (Червоний Перекоп) — село, центр Зеленопідської сільської ради. Розташоване за 30 км від Каховки і за 35 км від залізничної станції Братолюбівка на лінії Снігурівка — Федорівка. Через село проходить автотраса Каховка — Новоолексіївка.  Про давнє заселення території, на якій перебуває село, свідчать досліджені археологами на околицях Червоного Перекопу скіфські кургани V-IV ст. до н.е. з багатими похованнями скіфської знаті. У цих похованнях виявлено безліч художніх виробів із золота й дорогоцінних каменів. Знахідки в одному з них дозволили реконструювати головний убір знатної скіф’янки із золотими прикрасами. Село виникло в 1929 р. у зв’язку зі створенням у Херсонському степу зернового радгоспу. Спочатку це господарство ( за ним закріпили 197 тис. га сільськогосподарських угідь) звалося Херсонська зернофабрика, а згодом — Херсонський зернорадгосп «Гігант» . На честь 10-річчя героїчної перемоги Червоної Армії над врангілівцями в роки громадянської війни на Каховському плацдармі постановою загальних зборів робочих радгоспу від 20 червня 1930 р. господарство було перейменовано в «Червоний Перекоп» .

Дмитрівка (колишня назва — Тащанак) — село, розташоване за 35 км на південному сході від районного центру й за 3 км від автотраси Каховка — Новоолексіївка. Село засноване в 1838 г. переселенцями з Полтавської губернії.

На території Дмитрівки знаходилась центральна садиба колгоспу «Нове життя», за яким закріплювались 4300 га сільськогосподарських угідь, у т.ч. 4200 га орної землі, з них 785 га — зрошуваної, 11 га займали сади. Господарство — м’ясомолочного напрямку. Вирощували зернові, овочеві, баштанні й кормові культури.

Архангельська Слобода— село, розташоване за 37 км на південному сході від районного центру й за 4 км від автодороги Каховка — Новоолексіївка.  Село засноване в середині XIX століття. Поблизу села Архангельська Слобода  досліджені курганні поховання епохи міді — бронзи (III-II тисячоліття до н.е.), скіфів (V-III ст. до н.е.) і кочівників XI-XIII ст.н.е. У першому й другому мордвинських курганах виявлені поховання скіфів із золотими прикрасами.

На території села знаходилася центральна садиба радгоспу ім. Блюхера, за яким було закріплено 5509 га сільськогосподарських угідь, у т.ч. 5418 га орної землі, з них 3074 га — зрошуваної. Господарство спеціалізувалося на виробництві овочів, зернових й баштанних культур, молока і м’яса.

Костянтинівська територіальна громада створена у 2017 році. До її складу входять 9 населених пунктів з 4 колишніх сільських рад: (Антонівка, Братолюбівка, Дубівка, Запорізьке, Зірка, Костянтинівка, Миколаївка, Старолук’янівка, Червона Поляна).

Адміністративним центром новоствореної ОТГ є Костянтинівка.

Любимівська об’єднана територіальна громада створена  29 жовтня 2017 року. До її складу входять 6 населених пунктів з 1 Любимівської селищної ради та 1 колишньої Василівської сільської ради: смт Любимівка, села Василівка, Софіївка, Комишанка, Лук’янівка,  та селище Завітне.

Адміністративним центром новоствореної ОТГ  є смт Любимівка.

Населені пункти Любимівка, Завітне розташовані на території Любимівської селищної ради, яка утворена в 1920 р., з 16.08.2007 року сільська   рада перетворена в   селищну раду.

   Розташована на лівому березі Каховського водоймища, на сході за 7 км від районного центру(Каховська районна рада) і за 12 км від залізничної станції Каховка.

   Територія Любимівської громади має багату старовинну історію. Під час археологічних розкопок тут були знайдені залишки поселення мисливців пізнього палеоліту, кам’яна купольна споруда в одному із 60 розкопаних курганів періоду бронзи та виявлене Любимівське городище скіфо-сарматського періоду (ІІ ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е.). Встановлено мешкання на території городища слов’янського населення у 8-10 ст., а також золотоординців у 14 – 15 століттях. У скіфських похованнях IV ст. до н. е. знайдені золоті скіфські ювелірні прикраси, срібний римський динарій імператора Траяна, бронзова печатка запорізьких казаків та різні старожитності побуту.

  Любимівка заснована 7 вересня 1804 року переселенцями із сіл Коплинки і Гольми Полтавської губернії. В їх числі: Артехи, Тоткали, Дідики, Малишенки. Пізніше поселення заселялось кріпаками з Чернігівщини з Остерського району (Скрипки, Шатні, Могили, Корсуни) та кріпаками з Орловської і Воронезької губерній (Циганови, Семенови, Пруднікови). Зі спогадів старожилів перша назва поселення була Сомове за наявністю великої кількості сомів у місцевій річці Конці. Друга назва пішла від прізвища першого поселенця, заможнього козака Власа Любимова, який оселився тут у 1809 році.

В історії краю багато згадувань про зимівники запорізьких козаків на території громади протягом XVI – XIX віків. Окремо згадують зимівлю козаків Задунайської Січі у 1830 році до початку створення Азовського козачого війська. Із розповіді старожила Пруднікова Григорія Самойловича (1868 – 1958): «Їх, кріпаків, обміняв воронізький поміщик на хортів, якими славився багатий на отари овець Любимов, власник села у другій половині ХІХ сторіччя». Подвійна назва села зустрічається у російського географа та природознавця Семенова – Тян – Шанського: «на території Херсонського повіту людне село Любимівка (Сомове), що має понад 3 100 жителів». Відповідно у «Межевих книгах»… бывшей наземной пустопарной земли, принадлежащей селу Любимовка – Сомово». На старому селищному кладовищі є поховання датуєме 1826 роком.

  Поблизу Любимівки виявлені поселення епохи пізнього палеоліту (більш 10 тис. років тому), епох неоліту й міді (VI-IV і III тисячоліття до н. е.), досліджене більш 60 курганів з похованнями епохи бронзи (II тисячоліття до н.е.), скіфського й сарматського періодів і кочівників XI-XIII ст. При розкопках декількох скіфських поховань (IV в. до н. е.) були знайдені золоті ювелірні прикраси. При дослідженні відомого скіфсько-сарматського Любимівского городища (III ст. до н.е.- III ст. н.е.) виявлені залишки кам’яних фортифікаційних споруджень. Розкопане також поховання давньоруського воїна X-XI століть.

   На території Любимівки перебувала центральна садиба колгоспу ім. Крупскої, за яким закріплювались 8632 га сільськогосподарських угідь, у т.ч. 8437 га орної землі, з них 5202 га — зрошувані, 85 га займали баштанні культури, 195 га — пасовища. Господарство спеціалізувалося на вирощуванні ялівок для колгоспів і радгоспів району. У колгоспі вирощували зернові, технічні й кормові культури, виробляли м’ясо й молоко.

  На фронтах Великої Вітчизняної війни захищали Вітчизну 565 місцевих жителів, 280 з них нагороджені орденами й медалями Союзу РСР, 285 загинули смертю хоробрих на полях боїв. Уродженцю Любимівки Зюзю І.І. за успішне форсування Сиваша посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу. На будинку, у якому він жив, установлена меморіальна дошка, його іменем названо одна з вулиць селища.

   Бурхливою, жахливою та різнобарвною склалася історія громадянської війни на території Любимівки. З кінця березня 1918 року село окуповане німецькими військами. Разом з німцями прийшла частина офіцерів білої гвардії, сформованої генералом Щербачовим Д.Г. в Яссах. У перший день окупантами заради залякування жителів було розстріляно 13 чоловік. В листопаді 1918 року німці залишили Любимівку. Створюється партизанський загін (ініціатори: Добрянський Антон Миколайович, його дружина Марфа Герасимівна, Корсун Никифор Канівець Герасим, Олексієнко Семен Наумович та інші). Короткочасно в селі з’являються петлюрівські гайдамаки.

   14 грудня 1918 року Любимівка окупована греками та французами, які представляли війська Антанти. В середині лютого 1919 року Червона Армія розпочала наступ на райони зайняті інтервентами і в березні в селі встановлюється влада більшовиків. У травні з боку Каїр прийшли частини отамана М.О. Григор’єва, бувшого штабс-капітана, який очолив командування шостою українською радянською дивізією і підняв повстання проти Радянської влади. Між селами Велика Каховка та Любимівка і на околицях Любимівки зав’язалися запеклі бої, в яких загони Червоної Армії розгромили війська контрреволюціонера Григор’єва.

565 жителів Любимівки в лавах Червоної Армії і Флоту пішли на війну, 280 з них були нагороджені орденами і медалями, 285 селян віддали життя у боях за Вітчизну.

   Особливою гордістю Любимівської громади є подвиг її славетного сина Зюзя Івана Івановича. Зюзь І.І., який народився в Любимівці у 1923 році, був кулеметником 665 стрілецького полку 216 стрілецької дивізії 51-ї армії 4-го Українського фронту. 22 березня 1944 року в складі ударної групи виконував бойове завдання у розташуванні ворога. Група була викрита противником і обстріляна. Поранений Іван зайняв оборону і кулеметним вогнем заслонив відхід товаришів. Коли закінчились набої він підпустив упритул до себе гитлеровців і підірвав останню протитанкову гранату. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 травня 1944 року Зюзю Івану Івановичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, посмертно.

   Зюзь І.І. був нагороджений медаллю «Золота зірка» Героя Радянського Союзу, орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни І ступеня та іншими бойовими медалями. Він захоронений в братській могилі села Червоноармійське (бувше село Бик-Кияк) Червоноперекопського району АР Крим. На Сапун – горі у Севастополі йому встановлений пам’ятник, а в селі Любимівка вулиця, де проживав герой, носить його ім’я.

  Багато жителів Любимівки довгорічною сумлінною працею прославили громаду. Серед них нагороджені: двома орденами Леніна та орденом Жовтневої Революції – комбайнер Ващенко Василь Семенович; орденом Леніна і орденом Трудового Червоного Прапору – комбайнер Тищенко Іван Федорович; орденом Леніна – головний агроном колгоспу ім. Крупської, депутат районної ради Богданов Степан Іванович та інвалід Великої Вітчизняної війни, бувший механік – водій танка «Т-34», тракторист – комбайнер, депутат районної ради Польщан Павло Платонович; орденом Жовтневої Революції – тракторист, депутат районної ради Гринько Іван Павлович. Ордена Трудового Червоного Прапору були удостоєні: вчителька початкової школи Г.Л. Огняна, бригадири П.Ю. Кушнаренко, С.С. Майстеренко та Т.Т. Польщан, доярки Г.Л. Денисова, Є.Д. Плескач і М.І. Куличенко, завідувач вівцефермою О.П. Гринько, тракторист – комбайнер І.П. Мотрюк, трактористи В.І. Гураль, А.Ф. Шакало та І.В. Пинчук. Орденом Знак Пошани відмітив уряд Радянської України: агронома П.М. Москаленка, тракториста І.В. Сакуна та різноробочих К.Г. Жданову, М.М. Камінецького і К.Н. Михайленко.

  У 1973 році три працівника колгоспу імені Крупської були нагородженні медаллю «За трудову доблесть», а шестеро медаллю «За трудову відзнаку».

  Поважаним представником вищого органу законодавчої влади Союза Радянських Соціалістичних Республік у 70-ті роки минулого сторіччя була наша знатна односельчанка, завідуюча молочно-товарною фермою колгоспу імені Крупської Мотуз Галина Федосіївна. П’ять років поспіль вона сумлінно виконувала обов’язки народного депутата Верховної Ради СРСР, відповідально вирішуя накази жителів Любимівської громади і всього виборчого округу. А 26 березня 1989 року по Каховському територіальному виборчому округу № 529 також народним депутатом СРСР була обрана доярка колгоспу імені Крупської Віра Федорівна Захарченко, яка встановила особистий рекорд по надоях молока від корови за рік – 5 038 кг. Цей рекорд перевищили лише дві доярки колгоспу імені Крупської: Гураль Катерина Артемівна, яка надоїла 5 757 кг молока від корови та Халепо Лідія Олександрівна – 6 155 кг.

Василівка – засновано приблизно у 90-х роках XVIII століття. Перша назва села – Катеринівка, яке отримує назву на честь поміщиці – володарки навколишніх земель. Після смерті поміщиці землі переходять у власність Володимира Білого. Постарілий поміщик Білий розділив свої землі між двома синами Михайлом та Василем. І на цих землях виникають нові поселення Михайлівка та Володимирівка, які були переселені на початку 50-х років ХХ століття, у зв’язку з будівництвом Каховського водосховища, яке затопило дані населені пункти. Мешканці сел переселені до села Катеринівка, яке у утой час мало вже назву Василівка.

   Станом на 1925 рік у селі мешкало 127 осіб. У 1933 році село Катеринівка отримує назву Василівка. Весною 1933 року, існуюча у селі, комуна ім. Чубарєва реорганізована в артіль ім. Карла Маркса .

  У 1940 році колгосп ім. К.Маркса налічує 3000 га землі, 10 тракторів, 3 автомобілі, молотарку, комбайн, 250 голів коней, 150 голів корів, 10 пар волів.

   Під час будівництва Каховської ГЕС в 1952-1953 роках жителі Василівки, Виноградівки, Михайлівки, Володимирівки та Антонівки були переселені на 2 кілометри вище на пагорб в нове село, яке пізніше назвали Василівкою. Через річку Конку та Дурицьку перевозили сторічні дерева, перегоняли худобу, проводили перепоховання останків пращурів та загиблих бійців Радянської Армії.

  У Василівку із Софіївки (тодішня центральна садиба сільської ради) було переведено виконком сільської ради, яка з 1956 року стала називатися Василівською сільською радою, і очолював її на той час Шевчук Порфирій Карпович.

  У 1950 році проводиться укрупнення колгоспів на території громади. До 1959 року працює два господарства: колгосп ім. К. Маркса та колгосп ім. Тельмана; у 1959 році утворюється один великий колгосп імені Карла Маркса з центральною садибою в селі Василівка. Очолювали новостворений колгосп спочатку Купальний Данило Гнатович, а потім його головою став Кучеренко Олексій Гаврилович.

   У 1955 році відкрила свої двері для учнів Василівська середня школа. Першим її директором був Брельгін Володимир Федорович – людина енергійна, цілеспрямована. 16 вчителів навчали 250 учнів. Перший випуск десятикласників відзначився у 1957 році. З 1959 до 1965 року Василівська середня школа була експериментальною політехнічною (11–річною) школою з виробничим навчанням. За ці роки в школі був посаджений сад, виноградник. Трудову практику учні проходили на полях колгоспу ім. К. Маркса. З 1960 по 1962 роки директором школи працював Чехира Броніслав Петрович. Після нього до 1974року директором була Дубініна Ірина Григорівна, а до 1990 року її очолював Горбач Іван Мартинович. Останні 23 роки директором школи працює Мельниченко Олег Вікторович, депутат Каховської районної ради чотирьох скликань, енергійний, ініціативний керівник. Зі стін школи вийшло 1 475 випускників, серед них 52 медаліста. Багато своєї праці, знань, душевного тепла віддали учням, школі та громаді шановні вчителі: Верешко К. А., Надєєва Л. П., Олійник В. О., Мельниченко Л. Ю., Лопатіна Г. Г., Гришко М. П., Шалуба В. К..

  Діють дві релігійні громади: православна та бабтистська.

 При в’їзді в село Василівка знаходиться найпотужніша на півдні України радіо-релейна станція побудована в 1970 році по трасі РРЛ Херсон-Сімферополь, станція має 2 технологічні будівлі площею 783,4 га, дизельну, двоповерхову трансформаторну підстанцію та щоглу висотою 198 м.

Поблизу Василівки та Софіївки виявлені залишки поселень епохи пізнього палеоліту й мезоліту (більш 10 тис. років і 10-8 тис. років тому), трьох поселень, курганні й безкурганні поховання епохи міді – бронзи (III- II тисячоліття до й. є.), поховання кіммерійського періоду (VIII-VII ст. до н.е.), кочівників XI-XIII ст. н.е., а також поселення пізніх скіфів (II в. до н.е. –III ст. н. ери).

Присиваська територіальна громада створена 08 вересня 2016 року. До її складу входять 5 населених пунктів з 4 колишніх сільських рад: села Григорівка, Павлівка, Нововолодимирівка, Строганівка, Іванівка.

Адміністративним центром територіальної громади є село Григорівка.

Хрестівська територіальна громада створена 14 липня 2016 року. До її складу входять 9 населених пунктів з п’яти колишніх сільрад: Хрестівка, Долинське, Маячинка, Надеждівка, Наталівка, Новонаталівка, Рогачинка, Світле Шевченка. Адміністративним центром новоствореної ОТГ є село Хрестівка.

Селище Чаплинка виникло у 1794 році на Чумацькому шляху від Каховки до Перекопа. Його засновниками були 25 сімей полтавських селян, яких було заслано царською владою в степи Північної Таврії за участь у Турбаївському повстанні.  Походження назви пов’язано з Великим Чапельським подом, біля якого виникло селище. Місцевість була болотистою, тому тут влаштовували свої гнізда чаплі.

Під час Кримської війни 1853-1856 років Чаплинка була одним з пунктів забезпечення російських військ.

На фронтах Другої світової війни брали участь 789 жителів Чаплинки, з них:  419 – загинули, 652 – нагороджені орденами та медалями Союзу РСР.

У Чаплинці народився український письменник і драматург Микола Гурович Куліш, 100-річчя з дня народження якого за рішенням ЮНЕСКО у 1992 році  святкували у всіх країнах світу.

Чаплинський район утворено 07 березня 1923 року згідно з постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету «Про введення нового адміністративного територіального поділу УРСР». У той час Чаплинський район ввійшов до складу  Херсонського округу Одеської губернії.

В 2016 році серед  16-и сільських та 2-х селищних рад району відбулося об’єднання. Було утворено  4 об’єднані територіальні громади (далі – ОТГ):  2 селищні та 2 сільські. В грудні того ж року відбулися перші вибори до об’єднаних територіальних громад.

На території району діє Інститут тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства та Державне підприємство «Дослідне господарство Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф.Іванова «Асканія-Нова» – Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства і Біосферний заповідник «Асканія-Нова» імені Ф.Е.Фальц-Фейна.

Основним напрямком економіки району є виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції.

 

 

З 1 липня 2021 р. у зв’язку із підвищенням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 769 грн. до 1 854 грн. підвищується:

Читати далі

Шановні працівники архітектури Каховського району!

Вітаю вас із професійним святом – Днем архітектури України!

Саме від працівників цієї галузі залежить сучасний вигляд населених пунктів нашого району, створення повноцінного середовища життєдіяльності людей, збереження і примноження історико-культурних надбань.

Читати далі