Шлях української нації до створення власної незалежної демократичної держави був довгим і тернистим. Україна дійсно вистраждала свою державність і свою Конституцію, яка поклала край тривалому станові конституційної невизначеності і державотворчих пошуків, стала символом досягнення певної злагоди і стабільності у державі та суспільстві. Але процес перетворення етносу в політичну націю не зупинявся й тяжкі часи історії нашого народу. Таким періодом можна сміло вважати початок 18 століття.
Після смерті гетьмана Івана Мазепи та частина козаків, яка пішла з ним у вигнання залишилася без керівника. Постала потреба обрати нового гетьмана. Так 5 квітня 1710 р. в Бендерах (Молдова) відбулася козацька рада. Гетьманом було обрано найближчого сподвижника Івана Мазепи – генерального писаря його уряду Пилипа Орлика. Під час козацької ради було схвалено документ «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького» (згодом цей документ називали «Конституцією Пилипа Орлика» та «Бендерською конституцією»). Основу цього документу становила угода між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу, про взаємні права та обов’язки. Уперше новообраний гетьман уклав офіційну угоду зі своїми виборцями, чітко зазначаючи умови, згідно з якими він отримував владу.
Сучасні українські дослідники вказують, що Конституція Пилипа Орлика «випереджала свій час», небезпідставно акцентують, що навіть «французькі просвітителі ще не наважувалися на розробку тих громадянських ідей, які було закладено в ній. Уперше в Європі було вироблено реальну модель вільної незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу й самовизначення, модель, що базувалася на незнаних досі демократичних засадах суспільного життя»
Пилип Орлик, розробляючи статті документу, намагався врахувати досвід попередньої боротьби за національну незалежність, шукав засоби об’єднання всіх українських земель в межах однієї держави, оптимальної формули консолідації українського суспільства. Характерною особливістю Конституції є органічне поєднання традиційності і новаторства. Спрямований на політичне та церковне відокремлення України від росії, дотримуючись неподільності українських земель на Правобережжі та Лівобережжі, цей документ вносить суттєві корективи і в модель державної структури, і в пріоритети соціальної політики. У Конституції наголошувалося на обмеженні самовладдя гетьмана, посилення ролі військового генерального суду, у розмежуванні військового скарбу і особистих фінансів гетьмана, передбачала створення представницького органу – Генеральної ради. У Конституції було закладено підвалені принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову, впроваджувалася виборність посад. Проводячи далекоглядну політику, Орлик у проекті Конституції підтвердив права та привілеї, свого часу надані Києву та іншим українським містам – збереження за ними прав на власне самоврядування, що базувалося на Магдебурзькому праві.
Одним із основних елементів Конституції Пилипа Орлика є помітне обмеження соціальної експлуатації. З цією метою гетьман планував ревізію захоплених старшиною земель, скасовував обтяжливі для народу оренди, відкупи, ярмаркові податки та ін.
Конституція П. Орлика, створена на основі узагальнення попереднього історичного досвіду, була спробою сформувати надійне соціальне підґрунтя для реалізації національно-державницьких планів. Проголосивши Україну незалежною республікою, Конституція стала найвищім щаблем тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі у Європі, бо жодна з країн на той час не мала подібних документів.
Сучасна Конституція України, прийнята 28 червня 1996року, зійшла на власному національному ґрунті, але водночас увібрала найкращі надбання світової політико-правової думки, загально – визнані міжнародно-правові стандарти, що засвідчило належність нашої держави до сім’ї цивілізованих демократичних країн, її прагнення стати гідним членом світового співтовариства.
